Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.
Леся УКРАЇНКА
"Лісова пісня", 1911
В одному чарівному куточку Волинського краю розкинулося село, яке є відомим не лише в Україні, але і далеко за її межами - Колодяжне. З ним пов’язане ім’я славетної поетеси, драматурга, громадської діячки Лесі Українки. У 1949 році, тут, у рідній садибі, в якій вона провела дитячі й юнацькі роки, було засновано літературно-меморіальний музей. Кожного року, тисячі відвідувачів, відчуваючи невгамовне зацікавлення особистістю великої землячки, приїжджають у Колодяжне, щоб побачити рідні місця Лесі.
 
У цьому році , 1 серпня минуло 100 років від дня смерті видатної українки. Ось чому, заступником директора з виховної роботи Теребовлянського вищого училища культури Габрук З. В. була організована поїздка для студентів та викладачів - філологів у Колодяжненський музей -садибу. Постать Лесі Українки для багатьох була і є втіленням національної ідеї, патріотизму та возвеличенням української жінки, тому всі із задоволенням поринули у розповідь про її життєвий та творчий шлях. Було представлено оновлену експозицію, яка складається з чотирьох частин: «Волинськими стежками Лесі Українки», «Колодяжне — колиска Лесиного таланту», "Крізь все житія — до «Лісової пісні», «Історія музею. Трагедія родини Косачів», а також меморіальні речі поетеси і родини Косачів, прижиттєві видання творів Лесі Українки та Олени Пчілки, фотографії, речі побуту, етнографії. Студенти розглядаючи старі фото, уважно слухали екскурсовода, яка з особливою чуттєвістю розповідала про нелегку жіночу долю «великої» жінки. Завдяки численним експонатам, науковим співробітникам вдалось розкрити образ Лесі Українки як непересічного явища в культурному просторі України кінця ХІХ – початку ХХ ст. Письменниця постає перед відвідувачами як людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування. Вона знайшла себе в багатьох різновидах літературної праці – поезії, драматургії, прозі, перекладах, фольклористиці, критиці, публіцистиці. Прослідковується її власна доля, доля родини, місце Колодяжного, Волині у житті сім’ї та її благотворний вплив на культурний процес регіону. Неподалік будівлі музею можна було оглянути два будиночки: «білий», в якому жила і працювала Леся Українка, і «сірий» - батьків поетеси. Тут все відтворено так, як було за життя Лесі Українки. Особливим виявився «білий» будиночок, який складається з двох кімнат. Заходячи у спальню, яка була і кабінетом, важко повірити, що тебе оточують ті речі, яких торкалась сама поетеса. Перед вікнами стоїть письмовий стіл і приладдя, ліжко з червоного дерева, застелене білим покривалом, на ліжку гаптований рушник, на туалетному столику намисто, стрічка. В блакитній кімнаті стоїть рояль. Середину кімнати займає овальний стіл з червоного дерева, накритий гаптованою лляною скатертиною. Навпроти - «Сірий» будинок Косачів, що складається з трьох кімнат: вітальні, спальні та робочого кабінету батька Лесі. Старовинні меблі створюють неперевершену атмосферу, яка повертає в «Лесине» сьогодення.
Осмисливши все побачене та почуте відчуваєш щиру гордість за те, що можеш назвати себе співвітчизником Лесі, що ти є частиною народу, який так любила поетеса. Кожному, хто називає себе українцем, варто відвідати музей Лесі Українки в Колодяжному, тому, що там є можливість зрозуміти велич письменниці, її внесок і внесок усієї родини у національну культуру та їх вплив на свідомість наступних поколінь.
Солтисік І.В.,
викладач – філолог Теребовлянського
вищого училища культури
|
