Історичний спротив
Україна в умовах війни: подібні сценарії окупантів
Есе студентки другого курсу
спеціалізації « Народна хореографія»
Юлії Околович
Керівник – Ярослава Мигаль
Я не можу звільнитись від думок про війну. Для мене завжди було незаперечним твердження: кожен народ має право бути господарем на своїй землі, будувати власне життя, творити свою національну державу, запровадити в ній свої порядки,обирати свою владу.
На початку новітньої історії, по завершенні Першої світової війни, в основу нового світового порядку був покладений принцип права кожного народу на самовизначення. Це був один із «14 пунктів» Вудро Вільсона, документу, що регламентував повоєнне облаштування світу. На жаль, українцям тоді не вдалося відстояти свою державність. Наша незалежність була відновлена 24 серпня 1991 року, а згодом підтверджена 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі. Без держави народ не може бути суверенним, не може створити оптимальних умов для свого політичного, економічного та культурного розвитку.
Чомусь на початку XXI століття, а, мабуть, набагато скоріше, сусідня держава – Російська Федерація (хочеться написати з маленької букви), вирішила, що демократична Україна загрожує її існуванню. В 2014 році РФ
розпочала російсько-українську війну, анексувавши Крим та частину Донбасу під приводом захисту російськомовного населення. З 24 лютого 2022 року розпочався новий етап агресії – повномасштабна війна, не обмежена в часі й просторі. Путін та його кліка намагається знищити нашу суверенну державу, відродити радянську, а якщо вдасться, то і російську імперію. Плани, звичайно, божевільні, але несуть людям біду, горе, смерть.
«Знову преться російська галайстра. Знову роби й роби. Знову дай і дай.
Задурно. Знову голод і муки… Браму на подвір'я, не спитавшись, відчиняли нові господарі і самого батька, і батькового двору, і всієї нашої України.
Невдовзі батька разом з багатьма іншими селянами взяли до Червоної армії, не озброївши, а з одним крісом на три чоловіки у своєму цивільному одязі, невишколених і непідготовлених погнали німцям під кулі. До села щодня приходило по 10-20, а одного дня 23 повідомлення про смерть на фронті. Так швиденько їх усіх там і виложили в болота» - писав Левко Лук'яненко про наступ Червоної армії восени 1943 року в книзі « Вірую в Бога і в Україну». (Київ.1991.с.-9).
Сьогодні російський загарбник залишає по собі тисячі замордованих мирних українців, дітей, пограбовані та знищені міста, села, залізничні станції, школи, лікарні, театри, вивозить зерно, продовольчі запаси з України.
Мільйони українців виїхали за кордон, мільйони залишились без житла, стали внутрішньо переміщеними особами. Це трагедія цілого народу! Це геноцид українців! Це цивілізаційний, міжлюдський розлом!
На уроках історії ми вивчали події Другої світової війни, під час якої Україну окупувала нацистська Німеччина. Для Німеччини Україна була чисто географічним поняттям, а зовсім не політичним чи національним. Напевно, так сприймає Україну і РФ. Для гітлерівської Німеччини (і для РФ) Україна – це можливість збільшити свій життєвий простір, збільшити свій економічний потенціал, грабуючи і експлуатуючи українців. «Завдяки своєму пануванню в Україні Німеччина змогла б, за словами Гітлера, постачати хліб на всю Європу…в Україні безмежно родюча земля, гумус якої подекуди має товщину до десяти метрів, і ця земля нас чекає… Де ще існує регіон, в якому би виплавляли залізо вищої якості, ніж українське залізо? Де можна знайти більше нікелю, вугілля, марганцю, молібдену? Гітлер хотів перетворити Україну на німецьку колонію (В.Косик Україна і Німеччина у Другій світовій війні. Львів.1993.с.169)
Схожі сценарії, схожі стратегії. Окупант, якими гаслами він би не прикривався, - це ворог, зайда, що прийшов по чуже, нахабно, цинічно, сіючи смерть, хаос, злидні.
Захист своєї землі, своєї Батьківщини, своєї держави – це святий обов'язок кожного українця, кожного громадянина. «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля». (Тарас Шевченко). Я вірю в торжество правди, справедливості, добра!
Ми на своїй землі. Ми не бажаємо нікому зла, ми захищаємо свою країну, своїх дітей, своїх батьків! Ми захищаємо свою мову, свою пісню! Ми маємо своїх героїв-воїнів! Нас підтримує світ: 141 держава в ООН засудила війну РФ проти України! Ми обов'язково переможемо! Слава Україні!
|
