Коли у вестибюль училища культури, накульгуючи на ногу, увійшов кремезний чоловік у військовому строї, студенти з повагою проводжали його поглядом.
Михайло Гуменюк, як виявилось, чотири роки тому закінчив заочно навчальний заклад, отримав диплом. Не зважаючи на вік, а йому на той час було вже сорок років, використовував свої набуті знання і навички у рідному селі Малий Ходачків Тернопільського району.
Але це було тоді, у мирний час. А більше року назад, він, як справжній чоловік і патріот, мобілізувався до Лав Збройних Сил України аби оборонити рідну неньку від агресора з Росії. Служив у гарячих точках Сходу України, в тому числі під Дебальцево, неодноразово був поранений і контужений в боях. А в училище його привело бажання отримати копію диплома, який був втрачений разом з іншими документами під час спалаху БТРа від ворожого снаряду.
Михайло Гуменюк з цікавістю розглядав училище, яке за роки його відсутності змінилося. На жаль, стенди «Небесної Сотні», «Наші випускники – учасники АТО»; «Волонтери серед нас» стали життєвою необхідністю кожного свідомого громадянина, тому студенти з такою любов’ю і шаною готували їх.
Зустрівшись з директором Виннічиком Миколою Івановичем, який з особливою шанобливістю перейнявся проблемою вояка і попросив його обов’язково зустрітися зі студентами і розповісти свої особисті враження про сьогодення на Сході України і своє бачення реформування України, на що особливий гість погодився одразу. Він розповідав про солдатські будні, побут, про радість зустрічей з волонтерами, які, крім спорядження, продуктів харчування привозили листи і малюнки від маленьких українців. З якою любов’ю читались ці листи у хвилини мовчання ворожої зброї, як ці листи і малюнки зберігають як справжні обереги. Він подякував студентам за такі ініціативи, тому, що там, у відвертій небезпеці, такі бажані ці вістки з рідних, мирних домівок, шкіл, садочків і як вони підтримують бойовий дух солдата.
Михайло розповів про свій загін спеціального призначення і пообіцяв, що організує екскурсію до своєї частини, де готують спецназівців. Але для цього необхідно вже зараз готуватися фізично, психологічно, морально для становлення справжніх захисників Вітчизни: віджиматись не менше 25 разів, пробігати не менше десяти кілометрів…
Студентів цікавили розповіді про мирну професію бійця. Адже поки що для них – саме ця професія, яку вони здобувають в училищі і, має втілити їх мрію. Слухаючи цього вже сивого випускника, вони, ніби, заглядали у своє майбутнє. Швидко закінчився час розмови і Михайло, прощаючись, сказав слова, які часто сьогодні можна почути: «Слава Україні! Героям слава», але сьогодні вони звучали по-новому і спонукали зробити все для того, щоб Україна стала справжньою європейською, сильною, славною Державою.
|
