Двадцять перший день російської агресії і дев’ятнадцять днів гуртожиток ТФККіМ гостинно приймає людей, вимушених переселенців, які тікають від жахіття війни. Тут можна зустріти українців з усіх регіонів нашої країни, де ведуться активні бойові дії. Суми, Київ, Сєверодонецьк, Макарів, Гостомель, Буча, Васильків … Тут можна почути неймовірні історії життя цих людей, яким не віриться, що цей страшний сон трапився з ними, їхніми сім’ями і змінив враз все життя…
Весь колектив коледжу та гуртожитку під керівництвом в. о. директора Олени Ткачук налагодив роботу життєдіяльності гуртожитку, що став центром прийому біженців у нашому містечку. Тут поселяють, допомагають з продуктами, одягом, потрібними речами, підтримують морально та психологічно, забезпечують медичним оглядом, допомагають з продовженням подорожі тим, хто їде далі. Викладачі закладу чергують по четверо щоденно, допомагають у всьому приїжджим, адже розуміють їх тривогу та розпач. За короткий час роботи в гуртожитку всі звикли до нового устрою закладу та створили затишну та злагоджену атмосферу допомоги. Багато людей оцінили щирість та добро працівників гуртожитку і висловлюють слова вдячності.
Велику допомогу з продуктами та речами надають теребовлянці, які одразу відгукнулися, коли гуртожиток лиш запрацював для переселенців. І цей ланцюжок допомоги не припиняється… Долучаються волонтерські організації, які також привозять гуманітарну допомогу.
Гуртожиток може вмістити близько 300 осіб, серед яких сім’ї з маленькими дітками, люди похилого віку та інваліди. За останніми підрахунками тут перебуває близько 80 дітей, тому було прийнято рішення - організувати дозвілля малечі.
А знаєте який наймолодший мешканець гуртожитку? Це - хлопчик Дмитрик, якому лиш тиждень. Його мама залишила Київщину, коли почалися жорстокі бомбардування і мріяла лиш добратися до якогось населеного пункту, щоб народити. Перейми почалися у Тернополі, де і народився Дмитрик. Це надзвичайно зворушлива історія, яка викликає сльози радості та суму водночас. І таких історій безліч…
Ось в таких обставинах ми живемо. Таке наше сьогодення. Воєнне, волонтерське, координоване і націлене на перемогу. Бо лиш перемога може заглушити той біль утрат, зруйновані мрії, страх та розпач. Ми мусимо все подолати разом!
Статтю підготувала Ірина Солтисік
|
